До 24 лютого 2022 року життя Юрія було зосереджене на викладанні фізики та інформатики, а також на тренуванні юних хокеїстів. Сьогодні цей мешканець Дніпра — досвідчений командир танкового взводу, який захищає Україну у складі 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».
Шлях від шкільної дошки до бронетехніки
Мирне життя Юрія змінилося в один момент, коли він отримав звістку про початок повномасштабного вторгнення. Не вагаючись, він обрав шлях захисника, вступивши до військової академії. Опанування професії танкіста вимагало не лише фізичної витривалості, а й глибоких технічних знань. Юрій зізнається, що найскладнішим етапом було завоювання авторитету серед побратимів, які вже мали за плечима реальний бойовий досвід.
Щоб стати ефективним лідером, офіцер присвятив місяці вивченню кожного вузла та механізму танка. Він не соромився ставити запитання досвідченим бійцям, переймаючи їхні навички. Саме такий прискіпливий підхід до справи допоміг йому швидко адаптуватися до реалій сучасної війни.
Бойовий досвід та цінні уроки
Одним із найяскравіших спогадів Юрія став виїзд під час сильної зливи. Намагаючись оптимізувати маршрут, екіпаж потрапив у «путанку» — ворожу металеву перешкоду. Завдяки тому, що через негоду ворожа авіація не працювала, бійцям вдалося оперативно евакуювати техніку та продовжити виконання завдання. Цей випадок став для Юрія важливим уроком: на війні не варто відхилятися від визначеного маршруту без нагальної потреби.
Сьогодні Юрій впроваджує практику детального аналізу кожного виїзду. Після повернення на базу екіпаж розбирає всі дії, обговорює успіхи та помилки. Військовий переконаний: якщо не працювати над помилками, вони обов’язково повторяться, що на фронті неприпустимо.
Педагогіка на службі у війську
Унікальність Юрія як командира полягає в його педагогічному минулому. Знання психології та досвід роботи з дітьми допомагають йому знаходити підхід до кожного підлеглого. Він відкидає авторитарні методи залякування, обираючи шлях взаємної поваги. «Боятися — не мій стиль. Я стараюся, щоб мене поважали», — ділиться офіцер.
Попри складні будні, Юрій не втрачає зв’язку з мирним життям. Вдома на нього чекає родина та рідна льодова арена, де для нього досі залишається місце тренера. Проте зараз його головна мета — перемога, заради якої він щодня вдосконалює свої навички та навчає побратимів перемагати ворога.
Джерело: Наше Місто
