Визначення місця проживання дитини після розлучення в Україні

8 Листопада Денис Ковальчук

З ким житиме дитина після розлучення: права і процедура — Фото: dnepr.express

Після розлучення батьків одним із найважливіших питань стає визначення того, з ким житиме дитина, адже в Україні закон не надає матері автоматичної переваги перед батьком.

Рівні права батьків та договірний порядок

В Україні немає правила, за яким після розлучення дитина обов’язково повинна залишитися з матір’ю. Батько також має право претендувати на те, щоб син або донька проживали разом із ним.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України, мати та батько мають рівні права й обов’язки щодо дитини незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі. Розірвання шлюбу та окреме проживання не змінюють обсягу батьківських прав.

Тому місце проживання дитини визначають:

за спільною домовленістю матері та батька;
за рішенням органу опіки та піклування, якщо між батьками виник спір;
за рішенням суду, якщо конфлікт не вдалося врегулювати або необхідне судове вирішення.

Головним критерієм у таких справах є найкращі інтереси дитини. Враховують її безпеку, потреби, здоров’я, емоційний зв’язок із батьками та можливості кожного з них забезпечити належне виховання.

Якщо мати та батько не мають претензій один до одного щодо виховання, вони можуть самостійно визначити, з ким житиме дитина. Домовленість бажано оформити письмово.

Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той із них, хто проживає окремо, зберігає право брати участь у вихованні та спілкуватися із сином або донькою.

Роль органу опіки та піклування

Якщо батьки не можуть дійти згоди, один із них може звернутися до служби у справах дітей за місцем проживання або перебування дитини. Процедуру передбачає пункт 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866.

Для розгляду питання потрібно подати заяву та підготувати такі документи:

копію паспорта заявника;
довідку про місце реєстрації або проживання;
копію свідоцтва про шлюб або його розірвання, якщо воно є;
копію свідоцтва про народження дитини;
довідку з місця навчання чи виховання дитини;
довідку про сплату аліментів, якщо вони сплачуються.

Після отримання документів працівники служби у справах дітей вивчають сімейну ситуацію. Зокрема, вони проводять бесіди з матір’ю та батьком, відвідують дитину за місцем проживання, складають акт обстеження житлових умов, організовують оцінювання потреб сім’ї, а також враховують ставлення батьків до виконання обов’язків, прихильність дитини, стан її здоров’я та інші важливі обставини.

Якщо батьки проживають у різних адміністративно-територіальних одиницях, обстеження житлових умов кожного з них організовується за відповідним місцем проживання. За результатами розгляду служба у справах дітей готує висновок, на підставі якого орган опіки та піклування ухвалює рішення. Важливо розрізняти ці документи: служба у справах дітей готує висновок, а рішення приймає орган опіки та піклування.

Висновок органу опіки також може бути поданий суду під час розгляду спору. Однак він не має наперед встановленої сили: суд оцінює його разом з іншими доказами та може не погодитися з ним, якщо це обґрунтовано обставинами справи.

Судовий розгляд та докази

Якщо батьки не погоджуються з рішенням органу опіки або не можуть врегулювати конфлікт, спір може бути переданий на розгляд суду.

Відповідно до статті 161 Сімейного кодексу України, під час визначення місця проживання малолітньої дитини враховують ставлення кожного з батьків до виконання батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до матері та батька, вік і стан здоров’я дитини, особисті якості батьків, можливості створити належні умови для виховання та розвитку, інші обставини, які мають істотне значення для конкретної справи.

Сам по собі вищий дохід одного з батьків або наявність власної квартири не гарантують, що дитина проживатиме саме з ним. Суд оцінює сукупність обставин, а не один окремий показник.

Водночас стаття 161 Сімейного кодексу встановлює обмеження: дитину не можуть передати для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами чи своєю поведінкою може зашкодити її розвитку.

Якщо жоден із батьків не здатний забезпечити належні умови для виховання та розвитку, закон передбачає можливість передання дитини бабі, діду або іншим родичам, залученим до справи, за відповідних умов.

Підходи судів до оцінювання таких обставин можна побачити в огляді практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо визначення місця проживання дитини. У ньому зібрані правові позиції щодо найкращих інтересів дитини та критеріїв вирішення сімейних спорів. Під час судового розгляду кожна сторона повинна обґрунтовувати свої вимоги та надавати докази обставин, на які посилається.

Джерело: dnepr.express