Попри загальну завантаженість та безкінечний вир завдань, повʼязаних із підготовкою до зими та підтримкою військових, я все ж намагаюся знаходити час, аби зустрічатися з людьми.
Приїздити просто до них у двори та спілкуватися.
Сьогодні був якраз такий день.
Я не заглиблюватимусь у розповідь про те, як на житломасиві Південний ми вирішили проблему, що існувала там десятиліттями!
Коли через слабкий тиск вода у деяких будинках не «добивала» вище третього поверху. І що зараз, попри повномасштабну війну та нестачу фінансування, ми таки звели там підвищувальну насосну станцію і повернули комфорт в оселі людей.
Хоча місцеві досі не вірять, що це можна було зробити, і що походи за водою до сусідів знизу тепер лишаться в минулому.
Дехто навіть іронізує, що відрам краще поки постояти в коридорі. Так, про всяк випадок.
Утім говорили ми ще багато про що.
Просто та відверто. Про зупинки, тротуари, дитячі майданчики та решту того, що турбує родини із дітьми та людей похилого віку.
Тож я мав сказати і про те, що їм не варто сподіватися на благоустрій, якщо держава у 2026 році забере з бюджету Дніпра 4 млрд гривень.
Але то вже як буде.
Буде як буде…
Якщо хтось хоче остаточно вбити місцеве самоврядування та міста, де живуть люди, то я, на жаль, точно цьому вже завадити не зможу…
Насправді мене вразило дещо інше.
Те, як наші люди навчилися гуртуватися та діяти разом.
Під час нашої розмови мене запросили подивитися бомбосховище. Безхазяйне бомбосховище, яке ніколи не належало місту, але лишилося «на районі» від давно збанкрутілого підприємства.
Зараз місцеві мешканці власноруч привели його до ладу.
Зробили ремонт, принесли меблі, ковдри, килими і навіть повісили на стінах картини, фотографії та дитячі малюнки.
І все це – на ініціативі фактично одного місцевого чоловʼяги.
Його звуть Євген. І він – звичайний працівник комунального підприємства «Міськсвітло».
Женю, звертаюся до тебе особисто перед цілим Містом. Усе, що ти просив додатково для ремонту сховища, ми зробимо.
А крім цього, не переймайся, що під час твого законного вихідного мер застав тебе дещо напідпитку:))
Бо, хоч ти й зізнався, та вважаймо, що я не помітив:))
А от за те, як тобі вдалося обʼєднати довкола себе всіх сусідів, буде тобі ще одна грамота.
І, коли доведеш до кінця те, що ти їм пообіцяв, то може навіть і премія.
Насправді мені бракує таких днів.
Із живими розмовами просто на вулиці, зі щирими емоціями та навіть купою вказівок міському голові ( іноді абсолютно безглуздих ).
Бо я дуже люблю наших людей.
І такі зустрічі допомагають віднайти моральні сили. Навіть якщо здається, що їх вже немає.
